Інформуємо щодо попередження неінфекційних захворювань
Останніми роками неінфекційні захворювання є в центрі уваги вчених та практичних лікарів усього світу. Для України ця проблема має першочергове значення у зв’язку з великою поширеністю неінфекційних захворювань і високою частотою інвалідизації та смертності внаслідок цих захворювань.
В основі розвитку більшості неінфекційних захворювань лежать однакові фактори ризику, до яких належать малорухомий спосіб життя, куріння, надмірна маса тіла, нераціональна харчова поведінка та інші. Більшість із названих факторів можливо корегувати і усувати ще на ранніх етапах розвитку людини.
Другою важливою складовою розвитку неінфекційних захворювань є генетичні порушення. Крім того, особливе значення мають соціальні фактори і можливість населення взяти на себе частину відповідальності за своє здоров’я. Тільки розуміння ролі як генетичних чинників, так і поведінкових факторів ризику неінфекційних захворювань може дати змогу практичному лікарю розробляти індивідуальні програми профілактичних закладів, що потребує створення системи запобігання захворюванням і усунення факторів ризику. Це не тільки завдання медичної спільноти, а й найважливіше соціально-економічне завдання держави. Однією з основних складових усіх профілактичних заходів є формування в населення медичних знань й установок на здоровий спосіб життя.
Слід зазначити, що профілактичні заходи повинні проводитися на різних рівнях із залученням спеціалістів як у галузі терапії, так і ендокринології, неврології, генетики, кардіології, фізичного виховання.
Натепер демографічна ситуація в Україні характеризується високими показниками смертності, особливо серед населення працездатного віку, низькими показниками народжуваності.
За статистичними даними, основними причинами смерті населення всіх економічно розвинених країн і багатьох країн світу, що розвиваються, є неінфекційні захворювання. Велику частку в структурі смертності від названих захворювань становлять хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби шлунково-кишкового тракту, органів дихання і цукровий діабет. Україна не є винятком: на частку хвороб системи кровообігу припадає 67,3%, злоякісних новоутворень – 13,1%, хвороб шлунково-кишкового тракту – 4% і хвороб дихальної системи – 4%.
Для зниження рівня розвитку неінфекційних захворювань запропоновані три стратегії: популяційна – вплив на ті особливості способу життя і навколишнього середовища, які збільшують ризик розвитку неінфекційних захворювань серед усього населення; високого ризику – виявлення і зниження рівнів факторів ризику у людей із підвищеним ризиком розвитку названих захворювань; вторинна профілактика – запобігання їх прогресуванню, виявлення осіб із ранніми стадіями захворювання і/або проведення відповідних профілактичних і лікувальних заходів. Стратегії щодо зниження тягаря неінфекційних захворювань повинні бути комплексними, довгостроковими і проводитися різними секторами суспільства.
Необхідно також відзначити, що в західних країнах після зміни законодавства в бік, несприятливий для тютюнових компаній, виробників алкогольної продукції та харчової індустрії, ці корпорації перемістили свої зони дії в східні країни, що не мають такого законодавчого захисту. Тому для України важливо внести зміни в своє законодавство відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, брати участь і підтримувати міжнародні законодавчі та нормативно-правові ініціативи.
Визначення груп високого ризику розвитку захворювань, рання діагностика, своєчасне лікування та спостереження за ефективністю лікування артеріальної гіпертензії, гіперхолестеринемії, цукрового діабету можуть знизити смертність від хвороб системи кровообігу. Тому необхідно вдосконалення методів профілактики неінфекційних захворювань. Поєднання популяційної стратегії профілактики названих захворювань зі стратегіями профілактики високого ризику і вторинної профілактики, безумовно, приведе до поліпшення здоров’я населення.
Сьогодні очевидно, що зниження високої смертності та збільшення очікуваної тривалості життя в Україні можливі насамперед за рахунок профілактики і контролю основних неінфекційних захворювань. Ця проблема, поза сумнівом, є міжсекторальною, однак медичні працівники відіграють велику роль в її вирішенні. Вони повинні бути ініціаторами, «каталізаторами», «аналізаторами» всіх дій, які сприяють профілактиці неінфекційних захворювань, інформувати владні структури і населення про динаміку цих процесів. Можна не сумніватися, що популяційна стратегія, мета якої оздоровлення способу життя всього населення, має надзвичайно важливе значення в профілактиці неінфекційних захворювань. Однак треба чітко уявляти, що ефект від цієї стратегії з’явиться тоді, коли населення, сприйнявши її, відреагує зміною способу життя, а для цього, як показує досвід, знадобиться тривалий період часу. Водночас служби охорони здоров’я, використовуючи стратегію високого ризику і запобігання прогресуванню ранніх стадій захворювання, можуть зіграти істотну роль у порівняно швидкому зниженні в значної частини населення рівня факторів ризику, які можна відкоригувати (куріння, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, зловживання алкоголем, цукровий діабет, ожиріння та ін.), і таким чином знизити захворюваність і смертність від цих захворювань.
Тож давайте разом поширювати вкрай важливе значення профілактичних дій з попередження виникнення неінфекційних захворювань, бо від нас залежить як стан нашого здоров’я, так і наш подальший внесок у розбудову нашої деражви, яка буде посильною сильному та здоровому поколінню!
Профілактика неінфекційних захворювань
